Що ж, почну мабуть з того, що попрошу вибачення за таку затримку публікації, хоча на те є свої причини. Одразу по закінченні сесії бажання писати чомусь не було, та й враження були досить суперечливі. Тепер, майже через два тижні після закінчення, «пристрасті вляглися» і я можу спокійно переглянути свої нотатки і спробувати щось написати.
Зміст публікації є винятковою відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди департаменту PR та ЄМП-Україна.
Часу на писання нотаток не було взагалі, тому найчастіше це були кілька хвилин перед сном. Тому все виходило «уривками» і неорганізовано…
ДЕНЬ 1. П’ятниця, 2 березня. П’ятниця завжди важкий день – передчуття вихідних, «відпочинку» і просто «закінчення роботи» тисне на тебе увесь день. Нам було ще важче – для нас п’ятниця була тільки початком нової роботи – Національної відбіркової сесії у Вінниці. Три години в потязі і стали найінтенсивнішим періодом підготовки до сесії (що ж поробиш – комітети оголосили досить пізно, а теми важкі – за день не прочитаєш!)
Місто Вінниця зустріло нас такою ж похмурою і безрадісною погодою, яку ми сподівались залишити в Києві. Єдина радісна і весела мить на вокзалі – хлопець від ЄМП, що чекав нас. Проходячи вокзал, спочатку здивувався «розгубленості» таксистів, але як тільки ми вийшли з нього, то потрапили на сеанс НЛП від справжніх професіоналів. Люб’язні водії 100500 разів пропонували «маршрутачку да кієва» мимоволі викликаючи думки «мамо-куди-я-потрапив-забери-мене-будь-ласка-звідси!». На щастя, дочекавшись іноземців, було вирішено нарешті рухатись в напрямку готелю. Вінницький громадський транспорт заслуговує на окрему похвалу – недавно там відбулася реформа транспортної системи (чи мережі?) внаслідок якої не тільки з’явились смішні картинки з сучасними транспортними засобами, а й їх рух став якимось узгодженим (а може це тільки так здалось?). Ще склалося враження, що у Вінниці ну дуууже багато тролейбусів і трамваїв (в останніх є безпровідний інтернет! lol).
Через те, що ми приїхали трохи пізніше за інших та чекали іноземців, то звичайно ж спізнились на все і прибули в готель тоді, коли всі уже пішли на загальний тимбілдинг. Завдяки простій схемі реєстрації з чотирьох пунктів не минуло і півгодини, як десятеро людей нарешті її пройшли. Поки ще трохи чекали в холі, купили круті чашки від ЄМП (охорона довкілля і все таке, хоча знаєте, виготовити керамічну чашку це теж вам не жарти – кар’єр, машини, вихлопи, піч для випалювання). Але чашки заслужили окремий пост, тому про них іншим разом.
Прийшовши нарешті до школи, розійшлись по комітетах. Знайомство пройшло весело (перша гра на асоціації: Павло – пунктуальний!). Всі знають, що ігри-обговорення-знайомства забирають багато сил, а тому наступив час першого кава-брейку. Найпопулярнішим продуктом з моєї попередньої сесії залишився квас (ну, рання весна не найкращий час для кваску, то тут його ніхто вже не чекав). Але тут сталося «знайомство» з новим продуктом №1 – «Барні». Цей ведмідь ще надовго залишиться в моєму серці…
Мами БАРНІ довіряють, а діти його полюбляють!
Потім ще багато ігор, але й «перші дзвіночки»: обговорення найбанальніших і найнезначиміших речей дало зрозуміти, що обговорення в комітеті й підготовка резолюції будуть непростими…За іграми час минає швидко, а тому прийшла пора вечері. В передчутті першого повноцінного прийому їжі, я на крилах надій спустився в хол школи і вже навіть одягнув куртку. Але тут – *барабанний дріб!* – я дізнаюсь, що вечеря буде ближче, ніж я собі думав. Шкільна їдальня! Back-to-school style! Милі українські жіночки-кухарки старалися з усіх сил, щоб нам догодити. Ну таке…Найбільший позитив від вечері – «Мартін Діте, друже, радий тебе бачити!»
Перехід до темних засніжених вулицях Вінниці до готелю був зайнятий роздумами про вечірню програму. Вона трохи змінилась, але імпровізація це завжди добре («пф! ну, казочки, то казочки!»). В представленні комітетів треба було використати набір слів, зв’язок між якими (хоч будь-який!) мабуть могли знайти лише ті, хто їх задав. Представлення комітетів треба було зіграти, і не просто, а як фільм! Кожен комітет мав свій жанр. Для AFET – німе кіно (ну-ну…Бастер Кітон, бережись!).
Мій друг Нікіта, як і я, був не дуже готовий до того, що потрібно мати якийсь сценічний казковий образ. Для всіх цікавих, і тих, хто ніяк не міг зрозуміти хто ми, можу пояснити: ми були збірними узагальнюючими образами «босяків-дітей-вулиць-молодих-бандитів-гангстерів» – від Том Сойєра до Олівера Твіста – кого забажаєте. Думаю це можна зарахувати як костюм.
З початком презентації комітетів я зрозумів, що буде весело. Але навіть більшу радість від усіх учасників цього дійства разом відчував мужчина, що спокійно собі прийшов повечеряти в ресторан. Чи може він був охоронцем, а чи власником ресторану? Готелю? Але вся та бутафорія, англійська мова, крики і все таке були для нього як грім серед ясного неба – не одні ми були збентежені зміною програми, ага? Як тільки комітети представили себе, почалась вечірка, але там було так жарко, що немало людей спробувало піти на бар, щоб «випити води або соку». Ні, zero alcohol policy. Розумієте, zero alcohol policy. Що ж, бармен зрештою прийняв мене за «не учасника» цієї події (костюму ж то нема, ага!) і мої «дипломатичні навики» в пабах і барах далися взнаки (сподіваюсь до мене не будуть застосовані санкція за таке…lol). Зрештою, вусатий мужчина «што-ж-ета-такоє-тварітса-здєсь» вирішив відчинити двері (таак, на танцполі було жарко!), що суттєво притупило в усіх бажання «освіжитися». Далі – танці-танці і good night… Хм, знайдіть мені того, хто одразу пішов спати =)
ДЕНЬ 2. Субота, 3 березня. Майже 8 година ранку, стукіт в двері, wake up call і «о-чорт-треба-вже-вставати». Хм, зрештою «сніданок в ліжко» від організаторів сесії не така уже погана ідея, але ж не коли це бублик і йогурт! («Are you kidding me?»).
Напрочуд швидко зібравшись (ой та невже і таке буває?!), ми вийшли з готелю і побачили справжню весну по-українськи – надворі приємно сніжило. Благо, що перехід до обласної ради зайняв якихось 5 хвилин. Відкриття сесії, хороші слова, національний гімн (ну чому українці завжди так сором’язливо співають свій гімн? а ще – для чого плескати після нього?) і офіційний початок сесії.
Далі – довгі-довгі приготування для того, щоб зрештою зробити кілька загальних фото. Найбільше повеселило те, що усі інші люди – депутати? прибиральниці? та ін. просто стояли і чекали, поки ми розмістимось на сходах, lol. Ну, після добрих новин завжди мають приходити не дуже добрі. «У нас немає часу для того, щоб повернутись в готель і переодягтись». Зате знайшовся, щоб сходити в магазин, а потім 20 хвилин постояти в холі школи «в очікуванні чуда», а потім ще 20 хвилин в актовому залі, де смішне відео все одно було погано видно через світло, а потім ще 20 хвилин кава-брейку (я готовий був пожертвувати своїм TUC’ом чи можливістю постояти в коридорі в очікуванні гарячої води на користь того, щоб переодягтися в зручний одяг, але не доля).
Далі – початок роботи в комітеті і розуміння того, що моя погана англійська може оцінюватись тільки в ступені «поганості» до інших і того, що наша тема ну дуууже складна і кожен має свій погляд на те, як ми маємо діяти. День був таким напруженим, що позабувалися усі ігри, розваги, події під час робочої частини. Єдине що запам’яталось – приїзд Жені Мелеховець («Вітаю, ти їдеш на Kyiv RS!», юху!) і розіграш на приховану камеру («збентежена дівчино», чого ти так боялась? lol)
Вечір обіцяв бути хорошим завдяки eurovillage та euroconcert. Спершу перехід темною Вінницею (не в образу вінничанам, але чомусь здалось, що вона вночі виглядає краще) до школи в актовий зал, в якому було багато столів «з усіляким смачним». Презентація регіонів була дуже милою і «по-домашньому» – ми всі проігнорували вільні ряди стільців заради того, щоб разом зібратись на підлозі. Згодом назад до готелю в ресторан, щоб подивитись euroconcert (низький уклін усім, хто виступав. «Містере Президент, а Ви часом не виступаєте десь?»), а після нього вечірка. Перед цим довелось познайомитись з Вінницею ближче – ми несподівано натрапили на міську ратушу, коли йшли ввечері в магазин. Красива. На вечірку після концерту також вирішив прийти наш вусатий друг «што-ж-ета-такоє-тварітса-здєсь», який вирішив залишити дружину вдома, а звернути увагу на дівчат з ЄМП. Не помилився, хороший вибір. Молодець.
ДЕНЬ 3. Неділя, 4 березня. Завжди приємно коли тебе будить головний організатор сесії. Але не дуже весело, коли тобі настирливо стукають в двері і кажуть, що мають для тебе «чудову новину», а коли ти, ледь живий відкриваєш двері, повідомляють (ну і для чого? все одно, не запам’ятав), коли саме ти повинен бути в холі, і що сьогодні буде презентація «як-стати-офіційним-членом-ЄМП».
Важкий день, підготовка резолюції, «робоча рутина» і все таке. Після обіду перетворив свої стосунки з ЄМП на «офіційні» (lol, тепер forever alone може поставити в соціальних мережах статус «завжди з ЄМП!»). Узгодження кінцевого варіанту резолюції нагадало мені чудовий фільм «12 розгніваних чоловіків»: чому не виходить погодитись над певними позиціями одразу, а потім доводиться знову і знову повертатись до тих же фактів? Хоча в цього є хороша сторона – кожен має бути задоволений резолюцією, бо як же інакше він її зможе захистити?
На вечері команда організаторів та журналістів вирішила продемонструвати, як виглядає Генеральна Асамблея і змоделювати захист резолюції. Що ж, туалетний папір і все пов’язане з ним може бути смішним, але не для мене…
Тим більше, коли за досить короткий час треба було ще повернутись в готель і підготуватись до «гангстерської вечірки» (ще не забули? універсальність образу з «казкової» вечірки – от ти де!). Нічний клуб «Кумбари» радо й гостинно прийняв нас, хоча оголені дівчата з плакатів на фасаді якось не дуже манили зайти всередину. Що ж, я не любитель нічних клубів, тому для мене вони всі однакові (взагалі не розумію, для чого було залишати готель? конфлікт з вусатим другом? lol). Запам’ятались лише кілька деталей. Перше – частина столиків якось ну дуже вже «оригінально» оформлені – під склом викладені фігурки з великої кількості українських копійок (щедрі пожертви аудиторії клубу, яка до того «збила їх з лохів»?). Друге – не знаю як це назвати, мабуть все-таки лаунж-зона – ну невже там не можна було поставити нормальні двері, щоб стурбовані й сором’язливі її відвідувачі не змушені були щоразу закривати їх перед носом в обивателів? Третє – я не писатиму імен (тільки зазначу, що дівчина) – ну невже так важливо було прочитати Панаса Мирного саме там?! (одразу згадується жарт: «Ох і не люблю я ці нічні клуби! Музика надто гучна, світло постійно блимає – спробуй почитай нормально книжку!»). Зрештою, автобус забрав нас із клубу і всі дружно пішли на МакДрайв, щоб перекусити щось вночі – ці клуби забирають стільки сил!
ДЕНЬ 4. Понеділок, 5 березня. Нелегкий підйом і панічне збирання речей, бо ж треба виселятись з готелю. Знову офіційне вбрання і переїзд в … а не вгадали! не обласну раду, і не в міську, а в якусь будівлю, призначення якої ми так і не розгадали («та це ж книжка!», – як дізнались ми потім). Генеральна Асамблея була цікавою – практично в кожного знаходились якісь тези, запитання чи зауваження. Страшенно веселили «меми» і «альтернативні картки», які потім з’явились майже в кожному комітеті. Єдина резолюція, яка «не пройшла» – та, що стосувалася України та ЄС (досі не розумію чому – написана добре; у що не вірили інші комітети – у себе?). Зрештою, дійшла черга і до нашого комітету, і, о чудо!, вона пройшла без проблем! Така складна і суперечлива тема, стільки дебатів і тут так…Що ж, добра робота! Кілька кава-брейків на яких нарешті удалось розпрощатись з цими бубликами і «Барні»! Закриття сесії, сльози (в кого радості, в кого жалю), сертифікати, прощання, «обіймашки». Нема слів. ФІНАЛ! (ну точно ж не кінець!, lol)
P.S. Навіть після усіх прощань-зітхань «місце зустрічі змінити не можна» – концентрація знайомих облич на вінницькому залізничному вокзалі просто зашкалювала. Подорожні у вагоні довго ще не могли звикнути до гучних веселих голосів та англійської мови. Останній поїзд метро і сотні фото наступних днів…
P.S.S. Що ж, як сказала Віолетта на відкритті сесії «I can’t even express the feelings I feel now…» Точно. Досі не можу.
P.S.S.S. Як уже зазначав на початку, відгук абсолютно суб’єктивний, тому критика і аргументи радо вітаються. Ще краще, якщо є бажання написати щось про сесії, або взагалі – завжди радий!
